Більшість багатоагентних систем побудовано як оркестри: процес-диригент тримає партитуру, дає знак кожній секції, і музика змовкає тієї ж миті, коли диригент сходить із подіуму. Це природна перша архітектура — так ми будуємо софт і так зазвичай зображують будову більшості компаній. Це ще й стеля. Усе, на що система здатна, мусить пройти через одну точку, що це планує, вибудовує в послідовність — і переживає.

Колонія Synoetic — люди й AI-агенти, що працюють як одне ціле, — починає з іншого кінця. Диригента немає. Є конституція — невеликий набір тривких, версійованих правил, які кожен учасник, людина чи агент, читає однаково, — і спільне поле, де робота лишає сліди. Агенти не отримують команд від координатора; вони читають поле, вирішують, що взяти, і вкладають назад. Шар слідів поля — ніщо екзотичне: контроль версій, плани, статуси, ланцюжок комітів (коміт — збережений крок роботи: хто, коли, що змінив). Важить те, що координація живе в субстраті, а не в чиїйсь голові чи пам’яті процесу.

Ніхто не керує міцелієм — він живе за законами своєї природи і передає сигнали через субстрат.

Сліди вже на твоєму диску

Ось непоказний секрет: міцелій колонії — її жива мережа пам’яті — росте крізь контроль версій, а сліди, які він несе, і є шаром слідів поля. Коміт — це феромон: тривкий, позначений часом слід, що каже цією стежкою пройшли, і вона кудись привела. План — це феромон уперед: намір, покладений там, де ступить наступний працівник. Ніщо не мусить бути на зв’язку одночасно з будь-чим іншим; поле пам’ятає.

○  rmtnsory  16:43  S0 spike — 3 silent-loss classes found, fixed
○  qxtvolwm  18:45  S1 corpus mined — 209 candidates, all quoted
○  plskkplq  19:09  S2 cross-fold — 58 slugs, zero contradictions

Це вечір справжньої роботи автономних агентів на цьому-таки субстраті — три коміти, три шматки, кожен переглядний, кожен — стежка, яку наступна сесія підхоплює без попереднього контексту. Диригента не було. Партитура — це сама історія.

Що дає цей обмін

Обмін реальний. Оркестр першого дня легше осягнути розумом; комонз вимагає свідомої конституційної праці — що є переглядним, що є тривким, хто що може взяти, що робить чесність дешевшою за вдавання. Але комонз побудовано так, щоб масштабуватися вздовж осі, якої оркестрові не дано: можна додавати виконавців — чи цілі нові роди виконавців — не переговорюючи наново з диригентом. Коли твої співавтори — автономні агенти, що приходять і йдуть крізь сесії, падають, відновлюються і множаться, саме ця вісь і важить.

Ці нотатки — з побудови саме такого: однієї колонії Synoetic, що щодня працює над справжніми задачами, а не демо.

Примітки

  1. Ostrom E. (1990). Governing the Commons: The Evolution of Institutions for Collective Action. Cambridge University Press. ↩